Що таке комфортне середовище?
Ми дуже багато говоримо про зміни – і в тому числі у наших містах, селищах, селах. Насправді це дуже добре: навіть в умовах війни на виснаження міркувати, обговорювати, дискутувати про мирне майбутнє життя саме тут, в Україні, і з досить практичної точки зору. Та чи повною мірою ми усвідомлюємо роль – і можливості! – змін фізичної інфраструктури з точки зору впливів на наше життя? Вважаю, лише починаємо усвідомлювати. І дуже добре, що маємо запит на краще, цю саму незадоволеність, що відрізняє нас від багатьох країн.
Для початку варто нагадати, що місто – це не суто інфраструктурна одиниця, не просто скупчення і нагромадження будинків, доріг, мостів, інженерних мереж та різноманітних об’єктів благоустрою. Місто – це соціально-просторове утворення, і про соціальну компоненту і взаємозв’язок «твердого» і «м’якого» дуже не варто забувати. У французькій мові навіть є два слова, що позначають місто, але з дещо різними акцентами: «Ville» – більше саме з точки зору фізичної інфраструктури, та «Cite» – саме як соціальне утворення.
У нелегкій справі творення справжнього «міста для життя» варто розмежувати три поняття, через які можна оцінювати ті чи інші проєкти міського оновлення: «красиво», «зручно» та «гарно». «Красиво» – це про форму без функції, естетику, що не дає нових якостей з точки зору буденного життя. «Зручно» – навпаки, коли створення нової функції відбувається без прагнення досягти естетичності форми. І врешті «Гарно» – це вже про гармонійний баланс форми та функції, власне, про справжню місію архітектури.
Інфраструктура щастя. Яка вона?
Чимало міст і досі при пошуку проєктів розвитку орієнтуються на «Красиво». Ні, складно заперечувати, що вигляд центральної вулиці, фасадів будинків, центрального парку важливі. Але чи несуть величезні капіталовкладення у проєкти, що найперше ставлять за мету візуальну естетику форми, справжнє покращення життя для мешканців, які живуть зазвичай далеко від таких «вітринних» об’єктів? Питання риторичне.
Успішні проєкти про «Зручно» – і одночасно «швидко» та «дешево» – почали з’являтися в Україні задовго до повномасштабного вторгнення, але чимало було започатковано саме з початком війни – у 2014 році. Сплеск громадської активності породив популярність тактичного урбанізму – простих, дешевих, швидких перетворень міського простору, що робилися без складної проєктної документації, багаторівневих погоджень і, звісно, великих капіталовкладень. Але з волею до змін.
Навіть столиця тоді «жила» проєктами тактичного урбанізму. Наземні пішохідні переходи з’являлися за тиждень-два, як громадськість у соціальних мережах звертала увагу на абсурдність спускатися в підземки. Занедбані будмайданчики «за ніч» перетворювалися на сквери зусиллями волонтерів. На Галицькій площі на станції швидкісного трамваю за півтора місяці облаштували наземний інклюзивний вихід – без ТЕО, ПКД, експертизи, – з «малюванням на серветці». І ці всі зміни довели свою життєздатність – тисячам і тисячам людей вони зробили життя кращим.
Що таке справді гарно?
Але чим далі, рік за роком, драйв змін спадав. «Класичні» бюрократи перестали боятися громадськості і не надто реагувати на ініціативи. Деякі зміни мали продовження – як-то запровадження наземних переходів, – але без помітних, радикальних локацій. Символом цього процесу стала історія із запровадженням наземного пішохідного переходу біля станції метро «Університет»: незважаючи на безліч петицій і звернень, міські та державні служби кілька років не можуть дійти згоди, аби його врешті відкрити. Наче знову за вікном – 2013…
А що то «Гарно»? Як поєднати форму та функцію, зручність та естетику? І тут є чудові київські приклади – і це важливо, коли столиця «задає тон», дає приводи рівнятися на себе іншим містам країни. Насправді, це дуже важливо, задавати рівень і тримати планку.
Наземний перехід через Хрещатик біля ЦУМу з острівцем безпеки посередині, створений на хвилі руху за інклюзивність головної вулиці країни «Пішохідний Хрещатик» і за підтримки бізнесу, став одночасно популярною серед молоді фотозоною, такий собі київський аналог знаменитого переходу з обкладинки платівки «Бітлз». Парк «Наталка», вистражданий місцевими активістами та архітекторами-волонтерами, став еталоном оновлення зелених зон – і такий успіх так і не повторився. «Гарно» – можливо, коли всі працюють разом на результат.
Відбудова потребує гарних рішень
Наразі ми всі сподіваємося на скоріше завершення повномасштабної війни – і країна стоятиме перед викликом повномасштабної відбудови. Так чи інакше, ресурси – фінансові, людські, часові – будуть обмежені, і буде важливо знаходити ті «точки прориву», ті проєкти, які будуть не просто про «Красиво». Найкращий тест щодо доцільності того чи іншого проєкту – відповісти на питання, як це змінить наше життя, тобто життя мешканців міста.
Висновок
Ми маємо стати країною тактичного урбанізму. Запит на оновлення величезний – і це з одного боку про «Зручно», про безбар’єрність простору, про соціальне житло, про «м’яку» інфраструктуру для ветеранів, переселенців, врешті – молоді і сімей з дітьми, – а з іншого боку це важливий компонент мотивації не покинути країну для тих, хто залишився, і повертатися – для тих, хто виїхав. Наші міста, селища, села мають стати не просто населеними пунктами, місцями проживання, а справжньою «інфраструктурою щастя» – де хочеться Жити.
Григорій Мельничук
експерт з просторового розвитку та урбаністики,
декан факультету архітектури, будівництва та дизайну Державного університету «Київський авіаційний інститут»
