Що таке комфортна мобільність? Це не модний термін зі ЗМІ, нормативки, стратегічної чи проєктної документації. Це щоденна реальність: як швидко ви можете дістатися до школи з дитиною; чи встигнете на роботу; чи буде у транспорті місце; чи доведеться стояти в маршрутці, притуленим до вікна з написом «не притулятися», передаючи при цьому готівку за проїзд. І головне – чи можете ви взагалі по-справжньому обирати, як пересуватися: пішки, на велосипеді, автобусом, машиною чи, можливо, електросамокатом?
Джерело: https://www.facebook.com/share/174GuEwLqJ/?mibextid=wwXIfr
Бо поки в громаді немає вибору, мобільність автоматично перестає бути комфортною. І, на жаль, саме це – найпоширеніша ситуація в українських громадах. Людина користується тим, що є. А є часто – маршрутка, яка їздить “як захоче”, або власне авто, бо «інакше ніяк». І неважливо, що потім немає де припаркуватися, а дорога – із затором. Вибору ж немає.
І ось тут виникає важливе питання: а хто має це змінити? Хто повинен забезпечити комфортну мобільність? Влада? Інженери? Урбаністи? Відповідь неочевидна: усі разом. Але почати часто доводиться саме громадянам – активним мешканцям громад.
Бо поки в громаді немає вибору, мобільність автоматично перестає бути комфортною. І, на жаль, саме це – найпоширеніша ситуація в українських громадах. Людина користується тим, що є. А є часто – маршрутка, яка їздить “як захоче”, або власне авто, бо «інакше ніяк». І неважливо, що потім немає де припаркуватися, а дорога – із затором. Вибору ж немає.
І ось тут виникає важливе питання: а хто має це змінити? Хто повинен забезпечити комфортну мобільність? Влада? Інженери? Урбаністи? Відповідь неочевидна: усі разом. Але почати часто доводиться саме громадянам – активним мешканцям громад.
Чому все настільки складно?
У більшості випадків – через відсутність системного транспортного планування. Те, що називають “розвитком транспорту”, часто насправді є хаотичним латанням: “є скарги – змінимо маршрут”, “немає дороги – кинемо асфальт”, “новий ТРЦ – зробимо зупинку”.
Джерело: https://news.pn/uk/incidents/109953
Це не планування. Це – реактивне управління, коли рішення ухвалюються не на основі даних, аналітики і транспортного моделювання, а з оглядом на соціальні очікування, політичну доцільність або окремі бізнес-інтереси. У найгіршому варіанті – на основі уявлень, які залишилися з радянських часів: чим ширша дорога – тим краще, більше машин – значить, місто розвивається, а громадський транспорт – це для тих, хто “не може дозволити собі авто”.
У результаті ми маємо:
- громади без нормальних маршрутів громадського транспорту;
- неінклюзивну, розірвану і не комфортну пішохідну інфраструктуру;
- обмаль автобусів, і ті без дотримання розкладів;
- небезпечні і неефективні перехрестя;
- зупинки, до яких страшно йти з дитиною, і неможливо на кріслі колісному;
- і головне – відсутність розуміння, що будь-яка поїздка починається і закінчується пішки.
Що ж таке транспортне планування?
Сучасне транспортне планування – це не про “будувати більше доріг”. Це про розуміння потреб: хто, куди, коли і як хоче або змушений рухатися. І на основі цього – побудова системи, яка задовольняє ці потреби з максимальним ефектом для всієї громади.
Ключові принципи сучасного транспортного планування:
- Дані понад думки – рішення приймаються на основі досліджень мобільності, опитувань, транспортного моделювання.
- Інклюзивність – не лише автомобілісти мають бути у фокусі, а й пішоходи, велосипедисти, люди з інвалідністю, діти, літні люди.
- Мікс транспортних засобів – важливо забезпечити вибір, а не диктувати один сценарій.
- Економічна ефективність – дороги і транспорт повинні не витягати з бюджету мільйони щороку (в фінансовому секторі це називають «пасив»), а працювати як «актив», тобто інвестиція.
- Доступність і зручність – ідеться не про те, щоб транспорт просто “був”, а щоб ним дійсно хотілося і було зручно користуватися.
Джерело: https://hmarochos.kiev.ua/2024/08/14/buty-chastynoyu-vidbudovy-u-lvovi-provedut-trydennyj-vorkshop-z-proyektuvannya-zhytlovyh-rajoniv/
“Але ж у нас немає грошей”
На зупинці громадського транспорту «Парк Котляревського» замість лавок і накриття лише металева конструкція. Джерело: https://suspilne.media/poltava/965249-bez-dahu-lavok-i-bez-stin-aki-zupinki-u-poltavi-ta-koli-ih-budut-remontuvati/
Цей аргумент лунає щоразу, коли заходить мова про зміни. Насправді, гроші – не основна проблема, а радше зручне виправдання. Багато речей, які зробили б пересування зручнішим, не коштують мільйони. Наприклад:
- Встановити навіс від сонця і дощу, а також лавку на зупинці.
- Нанести пішохідну розмітку.
- Зробити кращій маршрут та інтервал руху для громадського транспорту.
- Унеможливити паркування, що впливає на безпеку чи пропускну здатність.
Усе це – не про великі інфраструктурні проєкти. Це про управлінську дисципліну. І про наявність структури, яка знає, що робити.
Громада – не глядач, а учасник
Усе більше мешканців громад починають розуміти, що чекати “поки хтось щось зробить” – тактика, яка не працює. І це добре. Бо змінити громаду можна лише за умови, якщо громада сама бере в цьому участь.
Що реально можуть зробити мешканці:
Акція велоактивістів перед КМДА. Джерело: https://life.pravda.com.ua/society/5a325b72318af/
- Фіксувати проблеми. Зробити фото зупинки без навісу і лавки. Виміряти відстань до переходу. Порахувати, скільки часу йде на поїздку. Це – вже дані.
- Писати запити і звернення. У більшості громад є контакт-центри, де можна фіксувати проблеми. Є платформи на кшталт «1551» у Києві або «Єдина система звернень» в інших містах.
- Об’єднуватися з іншими. Один голос – звернення. Десять – ініціатива. Сотня – порядок денний.
- Залучати експертів. У більшості регіонів вже є фахівці з транспортного планування. І вони часто готові допомогти громадам – варто лише звернутися.
- Залучати медіа. Публічність – один з найефективніших інструментів тиску. Якщо проблему неможливо “замовчати” – її доведеться вирішити.
До речі – ваш смартфон вже є потужним інструментом для збору і навіть оцінки даних. До прикладу, додаток TransitWand розроблений українською компанією ПроМобільність, зможе допомогти вам зібрати інформацію про пасажиропотік, зупинки і навіть швидкість громадського транспорту. Посилання Google Play і App Store
А влада що?
І тут не все однозначно. Часто представники місцевої влади – не противники змін, а заручники системи, в якій не вистачає знань, часу або просто політичної волі. Але це не знімає з них відповідальності.
Кожна громада має вимагати від своєї влади:
- Наявності транспортної моделі
- Проведення досліджень мобільності
- Публікації стратегій розвитку транспорту
- Створення інфраструктури для пішоходів і велосипедистів
- Впровадження управління паркуванням, а не просто “боротьби”
І головне – відкритого діалогу з мешканцями. Не у вигляді громадських слухань, де ніхто нікого не чує, а у форматі регулярного обміну даними, планами і відповідями.
«Віденські зупинки» облаштовані у Вінниці. Джерело: https://suspilne.media/vinnytsia/613697-u-vinnici-zavilisa-se-dvi-videnski-zupinki/
Як виміряти комфорт?
Комфорт – поняття суб’єктивне. Але є індикатори, які дозволяють його виміряти:
- Час поїздки з дому до школи або роботи
- Доступність транспорту протягом усього дня
- Стан зупинок, переходів, пандусів
- Можливість дістатися основних точок без авто
- Дані про затори і ДТП
- Рівень задоволеності транспортом (опитування)
Якщо громада не вимірює ці параметри – вона не знає, куди рухається. А значить, транспортне планування в такій громаді – це, на жаль, фікція.
Висновки
Комфортна мобільність – це не лише про транспорт. Це – про якість життя. Про можливість бути мобільним незалежно від статі, віку, доходу, фізичних можливостей. Це – ознака зрілої громади.
І так, це відповідальність влади. Але не лише її. Бо поки мешканці мовчать – проблем не існує. Поки громада не вимагає – зміни не на часі. А щойно люди починають діяти – будь-яка, навіть найбюрократичніша система змінюється. Не з першого разу. Не за тиждень. Але точно – змінюється. Дій, впливай.
Дмитро Беспалов
експерт з транспортного планування і моделювання
